Листопадовий чин
Повстання у Львові розпочалося 1 листопада 1918 р., коли на ратушевій вежі пробила 4. 00. Невдовзі Д. Вітовський приймав перші рапорти. І. Цьокан домовився про нейтралітет німецьких і угорських частин. О 5. 00 старшини Марганець і Сендецький зі своїми підрозділами зайняли намісництво і ратушу, арештували генерала Гуйна. Зв'язковий четаря Г. Труха повідомляв, що захоплено австрійську комендатуру і арештовано генерала Пфефера. Л. Огоновський сповіщав, що зайняв будинок поліції. Український підрозділ з 15-го полку піхоти оволодів головним вокзалом, будинком головної пошти, а 150-й вартовий курінь — станцією Підзамче і військовими складами на Янівській (нині вул. Т. Шевченка). Таким чином, протягом кількох годин вдалося роззброїти або блокувати австрійські частини, захопити найважливіші об'єкти міста. На ранок Львів повністю контролювали українці, а на міській ратуші майорів двометровий синьо-жовтий прапор, встановлений юним стрільцем Степаном Паньківським.
О 7.00 Д. Вітовський доповів К. Левицькому, що влада у Львові повністю перейшла до рук Української національної ради.
Українські військові частини і підрозділи стали ядром повстання і забезпечили швидку перемогу в Станіславі, Стрию, Коломиї, Бродах, Збаражі, Бучачі.
У Кам'янці-Струмиловій створений ревком роззброїв старшинську школу 11-го австрійського корпусу, і 70 курсантів-українці згуртували навколо себе понад три сотні селян, робітників та гімназистів. Вони захопили владу в повіті і рушили на заклик ЦВК до Львова. У Дрогобичі повстали озброєні робітники, у Тернополі, Бережанах, Козові, Турці, Гусятині, Самборі, Яворові — селяни, організовані в загони. Отже, перехід влади до Української національної ради в Галичині відбувався майже без перешкод. Інакше відбувались події у західних повітах і містах. Так, у Перемишлі влада двічі переходила з рук у руки. 11 жовтня поляки все ж оволоділи містом і, що найважливіше, захопили непошкодженими мости через Сян.
Становище українських військ у Львові безупинно погіршувалось. Якщо на час повстання Д. Вітовському було підпорядковано 1500 стрільців і старшин, то через два дні, за свідченням С. Горука, їх залишилось всього 648. Після перемоги, вважаючи справу зробленою, чимало стрільців із селян розійшлося по домівках. Накази Вітовського міським і повітовим військовим комісарам негайно вислати до Львова підкріплення виконали тільки Золочів, Щирець та Кам'янка-Струмилова.
Якщо до цього додати гостру нестачу досвідчених командирів, тактику пасивної оборони, непідготовленість стрільців — переважно вихідців із села — для ведення вуличних боїв у великому місті, то стане цілком зрозуміло, що в перші дні боїв за Львів польські війська мали деяку перевагу, якою вони вміло скористались. Загони Мончинського захопили головний залізничний вокзал, "Політехніку", район собору св. Юра і костелу Ельжбети, зав'язали бої за цитадель, головну пошту, Підзамче. Єдина надія у Вітовського була на частини Українських січових стрільців, яких він нетерпляче чекав.
За наказом К. Левицького отаман Вітовський передав свої обов'язки прибулому до міста отаману Г. Коссаку. Оскільки зв'язку з віденською групою Національної ради не було, організацією державного життя займалась галицька група на чолі з К. Левицьким. На жаль, її заходи не відзначались оперативністю, б листопада була проголошена декларація, яка обіцяла ліквідувати в Галичині національне та соціальне гноблення, запровадити загальне виборче право, 8-годинний робочий день і провести земельну реформу. В ній було сказано, що "хлібороб і робітник будуть основою і керманичами держави". Того ж дня вийшла відозва Національної ради "Під зброю". Вона закликала до боротьби з Польщею. Лише 9 листопада було створено уряд — Тимчасовий державний секретаріат. Його головою став Кость Левицький. Державні секретаріати очолили: військовий — Д. Вітовський, внутрішніх справ — В. Панійко, віросповідання і освіти — О. Барвінський, земельних справ — С. Баран, публічних робіт — І. Макух. Усі вони були діячами українських партій і представляли головним чином національну інтелігенцію. 13 листопада проголошено Західноукраїнську Народну Республіку і затверджено Основний Закон держави. Президентом республіки став Євген Петрушевич, син українсьго священика з Буська. Тоді ж прийнято закони про адміністративну, судову і податкову системи, постанову про створення корпусу державної жандармерії. Таким чином, внаслідок національно-визвольної революції 1 листопада 1918 р. на території Східної Галичини утворилася демократична республіка з усіма характерними для неї ознаками. Поразкою молодої української держави і ЇЇ армії завершилася битва за Львів, яка визначила першу фазу українсько-польської війни. Мабуть, немає сенсу звинувачувати в цьому несприятливі міжнародні обставини, що "не було в нас справжніх революційних провідників", щоб зрозуміти: "тепер місце політичної боротьби займає війна — війна на життя або смерть", як писав один з діячів ЗУНР М. Лозинський.
Немає коментарів:
Дописати коментар